Походження хімічних елементів, що складають Землю та Марс, а також причина нестачі деяких з них, є предметом активних наукових дискусій, і нове дослідження американських учених ставить під сумнів традиційні уявлення про цей процес.
Група дослідників з Університету Арізони та інших наукових установ вивчила хондрити – найпоширеніші метеорити, які є фрагментами планетезималей, тобто залишків небесних тіл, що формувалися у протопланетній хмарі навколо Сонця. Раніше вважалося, що помірно леткі елементи, такі як цинк і мідь, мали значно нижчу концентрацію в ранній Сонячній системі через труднощі їх конденсації або випаровування під час планетарного формування. Однак дослідження показало, що перші планетезималі у внутрішній Сонячній системі несподівано виявилися багатими на ці елементи.
“Ми виявили переконливий доказ того, що планетезималі першого покоління у внутрішній області Сонячної системи були несподівано багаті на ці елементи”, – зазначає професор Даманвір Греваль, один із дослідників.
Це відкриття суттєво змінює погляд на механізми збагачення планет ключовими елементами, необхідними для виникнення життя. Отже, Земля та Марс не завжди мали дефіцит помірно летких елементів – вони могли втратити їх унаслідок інтенсивних космічних зіткнень, які відбувалися у період їхнього зростання.
Вплив цих відкриттів виходить за межі лише історії формування планет, адже він допомагає краще зрозуміти загальні процеси хімічної еволюції планетарних тіл.
“Наша робота змінює уявлення про хімічну еволюцію планет”, – пояснює Греваль.
За його словами, результати дослідження свідчать про те, що Земля та Марс спочатку були багаті на життєво важливі елементи, але жорсткі умови їх формування зумовили втрату значної частини цих ресурсів.
Водночас, технологічний прорив у спостереженні за космічними об’єктами, такий як запуск телескопа “Джеймс Вебб”, дає змогу розширити наші знання про ранні етапи формування планет та зірок. За його допомогою європейські астрономи вже змогли розгадати таємницю існування масивної планети, що не відповідала традиційним моделям планетоутворення. Це підтверджує, що наша сучасна теорія еволюції Сонячної системи, а можливо, і інших зоряних систем, ще далеко не завершена.
