Астрономи дослідили скупчення субзоряних об’єктів у космічній ділянці NGC 602, що дозволило уточнити механізми їхнього утворення та еволюції.
Коричневі карлики, які є проміжною ланкою між зірками та планетами, становлять окремий клас небесних тіл, що мають недостатню масу для запуску термоядерних реакцій, але все ж здатні до деякого випромінювання енергії. У 1960-х роках астрофізик Шив Кумар визначив, що для досягнення стану зірки об’єкту потрібно мати масу не менше 7-9% від маси Сонця, або ж від 75 до 100 мас Юпітера, аби запустити реакцію перетворення водню на гелій. Однак об’єкти з меншою масою, що не здатні до повноцінного зіркового горіння, залишаються у проміжному стані і отримали назву «коричневі карлики».
Ці об’єкти, хоч і випромінюють енергію, однак їхнє «жевріння» стає можливим лише за наявності маси понад 13 мас Юпітера. Вчені й досі намагаються визначити, чи ближчі коричневі карлики за своїми характеристиками до зірок чи планет, оскільки вони вільно блукають космосом, не обертаючись навколо зірок, а також мають атмосферу, схожу на планетарну.
Важливою загадкою для астрофізики є походження коричневих карликів, зокрема питання, чи формуються вони як планети в протопланетних дисках або ж незалежно, як зірки. У пошуках відповіді, міжнародна команда дослідників на чолі з Пітером Зайдлером з Інституту досліджень космосу за допомогою космічного телескопа США звернула увагу на зоряне скупчення NGC 602 поблизу Малої Магелланової Хмари. У цій області космосу, яка є частиною галактики-супутника Чумацького Шляху, формуються численні маломасивні об’єкти.
Спостереження, здійснені за допомогою орбітальної обсерваторії «Джеймс Вебб», дозволили ідентифікувати 64 кандидати в коричневі карлики масою від 50 до 84 мас Юпітера. Це відкриття, опубліковане в журналі “The Astrophysical Journal”, є першим спостереженням таких об’єктів поза межами Чумацького Шляху. Наявність субзоряних об’єктів у безпосередній близькості до Малої Магелланової Хмари дозволяє вченим досліджувати процес їхнього утворення «в реальному часі».
На основі цих спостережень вчені дійшли висновку, що процес формування коричневих карликів аналогічний до формування зірок. Проте їм бракує достатньої маси для запуску термоядерного синтезу, що стає вирішальним чинником для їхньої еволюції. Таким чином, коричневі карлики займають унікальну нішу в спектрі космічних об’єктів, допомагаючи астрономам краще розуміти межу між зірками і планетами та уточнювати моделі зоряної еволюції.
